Пошив одягу, плаття, сукня на замовлення, одяг

Мода

melnykoff — Tue, 19 May 2015 06:14:27 GMT

Мода (фр. mode, від лат. modus — міра, образ, спосіб, правило, розпорядження) — нетривале панування певного смаку в певній сфері життя чи культури. На відміну від поняття стилю (стиль (від лат. stylus — паличка для письма) — сукупність характерних рис літератури або мистецтва тієї чи іншої епохи або науки), мода характеризує короткочасні й поверхневі зміни зовнішніх форм побутових предметів та мистецьких творів. У вужчому сенсі модою називають зміну форм і зразків одягу, що відбувається протягом порівняно коротких проміжків часу.

Вживання словосполучення (вдягатися за модою) походить з XVII століття, коли французька придворна мода стала зразком для всіх європейських країн. Іммануїл Кант визначав моду як «непостійний спосіб життя».

Ґýдзик

melnykoff — Tue, 19 May 2015 06:11:57 GMT

Найчастіше, ґудзик має дископодібну форму і продягається у петлю, чи проріз і одязі. Вважається, що перші ґудзики з'явилися устародавньому Римі. На території України масове виробництво ґудзиків розпочинається наприкінці епохи бронзи (ХІІ—ХІ ст. до Р.Х).

Поодинокі знахідки ґудзиків трапляються й у давніших культурах. З доби пізнього палеоліту дійшли до нас циліндричні гантелеподібні ґудзики, зроблені з кістки мамонта (Мезинська стоянка). З трипільської культури відомі кістяні дисковидні ґудзики з двома отворами для пришивання. Тогочасні ґудзики являли собою круглу опуклу пластину діаметром до 3 сантиметрів. На ввігнутому боці кріпилося вушко. Лицева сторона могла бути гладкою, або орнаментованою насічками. Виготовлялися ґудзики з бронзи і заліза. Інколи такі ґудзики пришивалися у два ряди. Другий ряд був суто декоративним.

В ХІ-ХІІ ст. в Україні побутують пластинчаті та кулясті ґудзики. Круглі пластинчаті ґудзики, з одним отвором, за формою в перерізі, поділяються на трапецієвидні та напівсферичні. Такі ґудзики виготовлялися переважно з рогу та кістки. До різновиду ґудзиків можна зарахувати також циліндричні застібки, котрі з'явилися на території України ще у бронзовій добі, і проіснували у незмінному вигляді до ХІІ-ХІІІ

Примітно що у центрах найдавніших цивілізацій (Єгипет, Греція, а пізніше — Римська імперія) ґудзики не застосовувалися. Для скріплення одягу служили заколки — фібули. Фібули наряду із ґудзиками виготовлялися й в Україні, як запозичення від античного світу. Зворотні запозичення майже відсутні. Поодинокі знахідки ґудзиків на території Греції, грецьких міст Причорномор'я та Римської імперії датуються щойно IV ст. до Р. Х. Швидше за все, цьому заважав своєрідний снобізм римських громадян, котрі вважали негідним бодай в чомусь вчитися у «варварів» .

У Середньовіччі, а особливо в епоху Ренесансу форма та матеріали виготовлення ґудзиків значно урізноманітнюється. Вони робляться справжньої окрасою костюма, майже виключно чоловічого. У вищих верств ґудзики перетворюються на витвори ювелірного мистецтва, і коштують інколи більше, ніж сам одяг. Староста Микола Потоцький для виконання обов'язків депутата судді в коронному Трибуналі наказав пошити два «кубраки» з простого селянського сіряка, але із відповідною його становищу оздобою. Один із строїв був обшитий оправленими у золото рубінами, а по боках і ковнірі коралами, а другий оброблений був навколо низками великих українських перлів і мав вузли з великих діамантів. От згадані тут вузли могли виконувати функцію ґудзиків у цьому коштовному ансамблі. Загалом ґудзики робляться ознакою суспільного стану (шляхти, міського патриціату, вищого духовенства, а особливо — військових). Часто до порожнистого ґудзика закладалася кулька, аби ґудзик дзвенів. Такі ґудзики набували значення оберегів. Академік Рибаков назвав їх «ґудзиками-заклинаннями». Це стосується й козацької старшини та гетьманів. Серед рядових козаків була поширена практика виготовлення ґудзиків за допомогою кулелійок. До кулелійки закладалася дротяна петелька, а потім заливалося олово чи свинець. Виходила куля з вушком, яка й правила за ґудзик. Такі ґудзики знайдені на полі битви під Берестечком. У XVIII столітті основою ґудзиків до військового однострою служила кора коркового дуба. Зверху коркову основу обтягали тонким латунним листом. Поверх цього шару наносилася позолота. З розвитком фабричного виробництва у XVIII–XIX ст. ґудзики перестають бути атрибутом престижу та розкоші, і стають доступними для всіх верств населення. До матеріалів, з яких виготовляються ґудзики, додаються скло та перламутр. У цю пору набули поширення ліврейні ґудзики, тобто ґудзики з гербом господаря, котрі пришивалися до костюмів слуг. Як ознака чиновників (цивільних і поліційних), «форменні» ґудзики в Україні XIX-ХХ ст. викликають виразно негативні емоції, і навіть глузування.

Бавовна

melnykoff — Tue, 19 May 2015 06:10:20 GMT

Бавовна — текстильне волокно рослинного походження. Волокно являє собою волоски на насінинах бавовника — кущоподібної рослини роду Gossypium, яка займає одне з провідних місць серед технічних сільськогосподарських культур.

Це найважливіше натуральне волокно, що використовується в текстильному виробництві для одягу, товарів для дому і промислової продукції, і становить близько 40% всіх текстильних волокон у світі станом на 2004 рік. Щорічно, у світі виробляється понад 25 млн тонн бавовни у близько 80 країнах. Бавовна — основа легкої промисловості.

У світовій практиці волокна мають різні позначення на етикетках: cotton, coton, katoen, baumwolle.

Бавовна є одним з найстаріших природних матеріалів — людина використовує його понад 12 тисячоліть.[2] У 2002 р. бавовну вирощували на площі 330 000 км² в «теплому поясі» земної кулі і отримали 21 млн тонн сировини.[2]

Використання бавовни в якості сировини для виробництва тканин почалось пізніше, ніж виникло льонопрядіння. Це пояснюється тим, що відносно невелика довжина волокон бавовни вимагала для її обробки більш складнішої техніки.[3] В долині Нілу бавовник з'явився в 500 році до н.е., а перші бавовняні тканини були виготовлені вІндії.[3]

Першим знаряддям для очищення бавовни від насіння в Індії була так звана «чурка», яка складалась з двох валків, причому верхній був нерухомий, а нижній обертався рукояткою. Бавовна з насінням подається між валиками, валик захоплює волокно і протягує його на другу сторону, а насіння, яке не може пройти між валиками, відривається і падає попереду. При цій операції два-три змінних робітники могли очистити за день не більш 6—8 кг чистої бавовни. Тому про велике і дешеве виробництво бавовни не могло бути й мови.

Одяг

melnykoff — Tue, 19 May 2015 06:04:10 GMT

Одяг — очевидно, результат контамінації слів о́діж, одіва́ти і [дя́га] «щось велике, важке, роздуте», [дяг] «смужка лика».

Одежа — російське одёжа (поруч з оде́жда, запозиченням із старослов'янської мови), білоруське адзе́жда, польське odzież, застаріле odzieża, [odziża], болгарське оде́жди (множина) «облачення», старослов'янське одєжда; — праслов'янське *odedja, префіксальне утворення від давньої редуплікативної основи *ded-, пов'язаної з коренем *dĕ-, що виступає в праслав'янській dĕti, російське деть, українське ді́ти.

сторія одягу з найдавніших часів до наших днів є наче дзеркалом, в якому відбивається вся історія людства. Кожна країна, кожен народ в окремі періоди свого розвитку накладають свій відбиток, свої специфічні риси на одяг людей. Історія моди майже так само стара, як й історія костюма. З того моменту, коли людина відкрила значення одягу як засобу захисту від несприятливих впливів природи, залишалося небагато до тих пір, поки вона не почала міркувати про його естетичні функції.

З найдавніших часів людина прагнула прикрити своє голе тіло, що можна було б пояснити цнотливістю і почуттям сорому. Однак таке тлумачення видається занадто б вузьким і обмеженим, оскільки відомі племена, які обходилися і обходяться без одягу, навіть проживаючи в суворих кліматичних умовах (наприклад, аборигени Австралії, індіанці Вогняної Землі тощо) Найімовірніше, одяг був не тільки і не стільки прикриттям, скільки символом захисту від загрози ззовні, як реальної, так і (може бути, навіть ще більшою мірою) ірреальної. Навіть амулет був свого часу «одягом», оскільки він був перешкодою між голим людським тілом і навколишнім світом.

Дані археологічних розкопок свідчать, що одяг з'явився вже на ранніх стадіях розвитку людського суспільства. Головним матеріалом для первісної одягу повсюдно були шкіри тварин. Необхідні для їх обробки інструменти (шкрібачки, ножі, проколки тощо) виявляють на стоянках первісних людей, що відносяться до епохи мустьє (100-40 тис. років тому). Найпершими видами одягу були, мабуть, пов'язки на стегнах і плащі. Потім, прив'язавши до поясу дві довгі шкури, які захистили ноги від колючок, людина отримала панчохи; потім з'явилися нарукавники, що оберігали від пошкоджень рук. І нарешті, всі ці окремі частини одягу почали з'єднувати в одне ціле, скріплюючи їх ниткою з жил або рослинних волокон.

Судячи з археологічним даних, зшитий одяг з'явився вже в епоху верхнього палеоліту. Так, в 1964 році експедиція О. Н. Бадера на стоянці Сунгир (поблизу Володимира) виявила поховання літнього чоловіка, який помер 23 тисячі років тому. Археологам вдалося реконструювати його одяг, який складався з короткого плаща, шкіряної або замшевої сорочки з довгими рукавами, без розрізу спереду, яку надягали через голову (такі сорочки - малиця, або анораки - і зараз носять народи Арктики), і довгих шкірянихштанин, зшитих разом зі шкіряним взуттям типу мокасин. Весь одяг був багато оздоблений намистами з бивнів мамонта, загальна кількість яких перевищувала 3000. Унікальні скульптурні зображення жінок, одягнених в хутряні «комбінезони» з відлогами, знайдено на сибірських палеолітичних стоянках Буреть і Мальта.

В епоху неоліту людина навчилася прясти, ткати і в'язати. У цей період вона мала у своєму розпорядженні вже цілий набір різних предметів одягу, зроблених як зі шкір тварин, так і з різних тканин. У залежності від застосовуваних матеріалів і кліматичних умов одяг по-різному кріпили на фігурі: надягали через голову або драпували навколо тіла. Приблизно в цей же час з'явився одяг із розрізом спереду.

Отримати уявлення про гардероб людини того часу допоміг вченим муміфікований труп Етці - мисливця бронзового століття, знайдений в 1991 році в Ецтальських Альпах (на кордоні між Австрією таІталією). Верхнім одягом йому служив плащ, сплетений з трав'яних волокон (такі плащі місцеві пастухи носили ще в ХХ столітті). Під плащем був одяг, зшитий з козячих шкір - безрукавка довжиною до колін, зшита сухожиллями, довгі гетри і пов'язка на стегнах. Безрукавка була в кількох місцях заштопана нитками з волокон жорсткої трави. Одяг Еці доповнювали хутряна шапка, зав'язана ремінцями під підборіддям, і високі черевики з хутра та замші, втеплені всередині шаром сіна (свого роду доісторичні снігоступи). Значення цієї знахідки важко переоцінити - вперше в історії археології в руки дослідників потрапив такий повний комплект одягу звичайної людини епохи неоліту, причому одягу повсякденного, який відбиває потреби, смаки і звички людей кінця кам'яного віку.

«Стародавній Схід» - збірне географічне, соціально-економічне і культурно-історичне поняття, що об'єднує найдавніші в історії людства держави - Стародавній Єгипет,Шумер, Вавилон , Ассирію, Давню Юдею, Стародавній Китай, Давню Індію та інші. Різниця природно-кліматичних і соціокультурних умов визначала значну різницю в естетичних ідеалах, смаки та вподобання народів, що населяли регіон, тому говорити про одяг на Стародавньому Сході в цілому досить складно.

У Стародавній Месопотамії основною сировиною для ткацького виробництва служила овеча і козяча шерсть. До нас дійшли десятки термінів для позначення різних видів вовняних тканин, що відносяться до їх якості або зовнішньому вигляду. Тканини забарвлювалися в різні кольори. Особливо цінувалися тканини, пофарбованіпурпуром.

У Шумері основним одягом чоловіків були туніка і пов'язка на стегнах. Туніка являла собою сорочку без рукавів або з дуже короткими рукавами, в талію. Набедренник виглядав як полотнище завдовжки від 4 до 9 ліктів (2 - 4,5 метри), був нерідко облямований бахромою. У більшості випадків його просто обмотували навколо тіла і закріплювали поясом. Верхнім одягом служив плащ прямокутної форми; його носили, зав'язавши на грудях тасьмами, або обгортали навколо тіла, залишаючи вільною праву руку.

У Ассирії і Вавилоні основним чоловічим одягом теж була туніка з короткими рукавами - канді. Чим знатнішою і багатшою була людина, тим довшою і ошатнішою була її канді. Кілька видів одягу одночасно мав право носити тільки цар. Знаком царської гідності був пурпуровий конас - плащ особливого крою, рясно прикрашений вишивкою, бахромою і золотими карбованими пластинками. Одяг воїнів, крім сорочки і плаща, включав в себе новий елемент костюму - штани.

Жіночий одяг порівняно мало відрізнявся від чоловічого. Жіноча туніка була, як правило, довша за чоловічу, у верхній своїй частині шилася в обтяжку, іноді мала розрізи збоку. Була відома також спідниця, зшита з декількох горизонтальних полотнищ, кожне з яких мало 0,5 метра в ширину, причому верхнє полотнище згорталося в джгут і замінювало пояс. У Вавилоні та Ассирії жінки носили довгі прямі сукні з довгими вузькими рукавами.

У стародавніх євреїв чоловічий одяг складався з сорочки (кетонет) і плаща (Сімла). Сімла являла собою чотирикутний шматок грубої шерсті тканини чорного або бурого кольору, зшитий таким чином, що залишалося один отвір спереду і два по боках, для рук. Широка складка на грудях заміняла кишеню. Вдень Сімла служила одягом, а вночі - ковдрою. У бідняків вона часто була єдиним майном, тоді як у багатих людей гардероб був набагато більшим, що включав одягу для різних випадків, для різних пір року і навіть для різного часу доби. Одяг прикрашали вишивкою; в холодну пору року носили одяг, оторочену хутром. Закон наказував по чотирьох кутах верхнього одягу пришивати пензля ( ціціт ) і вставляти в них нитки з блакитної вовни, щоб вони постійно нагадували про заповідях Божих.

Жіночий костюм, загалом, мало відрізнявся від чоловічого, хоча закон і погрожував смертю тим, хто одягався не відповідно до своєї статі. Різниця полягала в тому, що одяг жінок була довшим, шився з більш тонких тканин і багатше оброблявся. Знатні жінки віддавали перевагу візерункові ассірійські і пурпурні фінікійські, а також прозоріЄгипетські і індійські тканини; деякі з цих тканин, за свідченням сучасників, були такі тонкі, що ціла штука такої матерії в згорнутому вигляді була величиною не більшою за горіх. З них робили довгі і дуже широкі, з безліччю складок, шати. Мода вимагала носити їх з напуском; для цього одяг стягували поясом і різноманітними пряжками. Багатий жіночий костюм складався, як правило, з кількох верхніх і нижніх елементів одягу, причому верхній одяг найчастіше був білого кольору.

У Стародавній Греції основною сировиною для виготовлення одягу служили льон (правда, набагато гіршої якості, ніж єгипетський) і овеча вовна. Прядіння і ткацтво були виключно жіночими заняттями. Готову тканину вибілювали або фарбували. Як і всі жителі півдня, греки любили яскраві кольори (різні відтінки зеленого, червоного, помаранчевого тощо). Траурними квітами вважалися чорний, темно-зелений і сірий. Найбільш ошатними вважалися білі тканини, а найдорожчими - пурпурні. Одяг прикрашали вишивкою (іноді - повністю, частіше - по краях, у вигляді кайми); вишивку могли доповнювати нашитими золотими пластинками або бляшками.

У крито-мікенську епоху (XVI-XIII ст. до н. е.) Повсякденний одяг чоловіків складався із пов'язки на стегнах, а святковий - з довгої кольоровий спідниці, поверх якої накидалися схоже на сітку шати. Мисливці і воїни носили короткі шкіряні штани. Що стосується жінок, основною деталлю їх одягу теж була спідниця - довга, розкльошенадонизу, з безліччю нашитих воланів, розташованих горизонтальними ярусами один над одним (історики моди нерідко називають такі спідниці «крінолінами»). Спідницю доповнював короткий жакет, стягнутий під грудьми шнурівкою, з вузькими короткими рукавами і дуже глибоким вирізом, що повністю оголював бюст. У прохолодну погоду на плечі накидали довгі шалі і шарфи з китицями і бахромою. Предмети одягу скріплювалися між собою за допомогою мотузків, або гудзиків. Досі невідомо, як виник цей унікальний тип жіночого одягу, що йому передувало, чому він вийшов з ужитку і чому ніяк не вплинув на грецький костюм подальших епох.

У стилі одягу періоду раннього Середньовіччя воно лежить стиль, що залишився європейцям від періоду великого переселення народів. Це хутряні та шкіряні плащі, шкіряні та кістяні елементи захисного одягу, примітивне взуття та обмотки для штанів. Довгі й короткі туніки, що надягають одна на одну, плащі - від шкір до зшитих шматків тканини, сколених, пов'язаних, прошнурованих, з обробкою і без. Штани: короткі, до колін, довгі, прикріплені обмотками до литок і заправлені в шкіряні панчохи або взуття - постоли.

Період панування церкви визначив спосіб життя середньовічної людини, соціальні кордони суспільства і естетичне кредо. Хрестові походи (1095-1270) зумовили вплив східної моди на європейську. Уніфікація, продиктована бідністю і примітивністю виробництва, заповнюється гонитвою за обсягом та розміром. Лицарські турніри і вся екіпіровка, що їх супроводжувала - лати, штандарти і герби, бло, попони коней - у своїй строкатості і асиметрії малюнків породили костюми, що так і називалися - «гербовими».

У XIX-му столітті мануфактурні технології завдяки винаходу парової машини (а також електрики) вийшли на новий рівень. Одяг, що виготовляється за допомогою машин, став доступнішою для всіх верств населення. До цього переважав одяг з матеріалів грубої обробки (одяг з тонких матеріалів носили тільки аристократи й заможні люди).

У ст.48 Конституції України передбачено, що кожен громадянин України має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло

Чернівці́

melnykoff — Sun, 17 May 2015 20:25:46 GMT

Чернівці́ — адміністративний, політичний і релігійний центр Чернівецької області, важливий культурний та науково-освітній осередок України. Місто розміщене на південному заході України за 40 км від румунського кордону. Чисельність населення міста станом на 1 грудня 2014 року становить 264 134 осіб. Територія Чернівців становить 153 км². Чернівці є центром Чернівецької агломерації, населення якої становить 723.1 тис. осіб.

Чернівці є історичною столицею Буковинського краю, місто відоме своїми архітектурними ансамблями, а пам'ятка архітектури «Резиденція митрополитів Буковини і Далмації» включена до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Чернівці не раз посідали чільні місця у різноманітних рейтингах туристичної привабливості, комфортності проживання тощо.^[3]^[4]У наш час за містом закріпився неофіційний статус — «Пісенна столиця України»

Вишиванка

melnykoff — Sun, 17 May 2015 20:23:54 GMT

Виши́ванка, або вишива́нка — теперішня назва традиційної української виши́ваної (ви́шитої) чоловічої та жіночої сорочки, а також її сучасних зразків, які в українській культурі починаючи з 20 століття носяться окремо, разом з європейським костюмом, як святковий, патріотичний та культовий одяг. Вишиванка є єдиним елементом українського строю, що питомо перейшов до міської української культури, і послугував натхненням для багатьох новітніх одежин, як тофутболки, сукні, блузки, краватки, купальники тощо,[1] що оздоблені вишиванковими візерунками, теж набувають деякі з чи й усі три вищезгадані значення.

Багато варіацій дизайну вишиванки було створено у XIX сторіччі. Зазвичай їх виготовляли із саморобного полотна, яке ткалося на верстаті. Місцеві особливості зазвичай знаходили відображення в орнаменті сорочки. Традиційно носиться заправленою в штані.

Історія народної вишивки в Україні іде коренями в глибину століть. Дані археологічних розкопок і свідчення мандрівників і літописців підтверджують, що вишивання як вид мистецтва в Україні існує з незапам'ятних часів. Вишивкою, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків, датованіVI ст., при дослідженнях показали ідентичність не тільки одягові, але і вишивці українського народного костюма XVIII–XIX ст. Арабський мандрівник X ст. у своїх розповідях про русів згадує, що вони носили вишитий одяг. На жаль, пам'ятники української вишивки збереглися тільки за останні кілька століть, але і цього досить, щоб з'ясувати, що елементи символіки орнаментів української вишивки збігаються з орнаментами, що прикрашали посуд давніх жителів території України періоду неоліту, трипільської культури.

Спідниця

melnykoff — Sun, 17 May 2015 20:21:42 GMT

Спідниця – один з найпопулярніших видів жіночого одягу. Вона є нижньою частиною різних видів жіночого вбрання. Спідниця може бути як окремим, самостійним виробом, так і частиною плаття, костюма, пальто.

Спідниця є видом одягу, який має конструктивні лінії талії і стегон. У частини спідниць опорною лінією є лінія талії. У виробах, де лінія талії занижена та зміщена на стегнах, опорною лінією служить пояс на стегнах. Тенденція зміщення лінії талії на лінію стегон має місце і в сучасних силуетах одягу.

За формою сучасні спідниці дуже різні, однак усі їх можна виділити в п’ять основних груп:

Прямі звужені спідниці, спідниці на запах;
Спідниці злегка розширені у формі трапеції (із клинців);
Спідниці широкі призбирані;
Спідниці у складку;
Спідниці кльош.
Види спідниць.

Спідниця перших років ХХ ст. мала максимальну довжину - до самої землі. У спідниць був досить складний крій, вони облягали стегна і внизу були сильно розкльошені. Низ був оброблений воланами.

Після Другої Світової Війни костюм піддавався деяким змінам. Він нагадував військовий мундир. Стає популярним спортивний стиль.

В перші роки війни спідниці костюмів мали довжину трохи нижче колін і стали ширшими.

В 1923 році костюм складався з вузької спідниці, кольорової блузки і піджака на підкладці з матеріалу блузки. Костюми періоду 1940-1947 років мали довільно оригінальні пропорції: дуже довгий жакет з широкими плечима і коротка спідниця.

Спідниця почала активно вкорочуватися. Її кроїли з розширених внизу клинів або прострочували декоративними променями. В 50-ті роки XX ст. розвивається виробництво нових штучних матеріалів, які завдяки своїй практичності на деякий час витіснили натуральні.

Сенсацією моди 60-х років стала міні-спідниця довжиною на 15-20 см вище від коліна. Наприкінці XX ст. міні-спідниця стала обов’язковим предметом одягу дівчат і деталлю костюма ділової жінки.