Пошив одягу, плаття, сукня на замовлення, одяг

Верхній одяг

melnykoff — Tue, 19 May 2015 06:05:48 GMT

Верхній одяг - стійке поєднання слів, що позначає предмети одягу: пальто, шуба, плащ, мантія та інші швейні вироби, що одягаються поверх звичайного повсякденного одягу, у тому числі хутряний. Верхній довгий одяг носили як чоловіки, так і жінкине тільки для тепла і затишку, але і для створення модного іміджу. Найчастіше крій верхнього одягу характеризує наявність ворота (або коміра), довгих рукавів і розрізу спереду, що закривається за допомогою ременів, гудзиків, кнопок, блискавки, гачків і петель, липучок та інших видів застібок, а також поєднання кількох з перерахованих елементів з поясом . В якості додаткових елементів виступають погони.

Форма (лат. forma «форма») або уніформа (лат. uniformis «однаковий»), а також мундир - однаковий по стилю, крою, кольору і якості тканини спеціальний (службовий) одяг для створення єдиного вигляду корпоративної групи. Форма символізує функцію її носія і його приналежність до організації. Стійке словосполучення «честь мундира» означає військову або взагалі корпоративну честь.

Форма єдиного зразка прийнята в арміях практично всіх країн світу, при цьому існує два варіанти форми: польова і парадна. Також форма використовується в різних державних відомствах: міліції, прокуратурі, митній службі, у пожежних і так далі. Крім того, форма може бути обов'язковою і для представників суто цивільних професій, наприклад, у залізничників, листоношів, працівників громадського транспорту. У дорогих готелях спеціальну форму носить обслуговуючий персонал (швейцари,ліфтери, носильники). Як правило, колір такої форми - червоний.

Також форму носять спортсмени на змаганнях, тим самим підкреслюючи свою приналежність до команди. На престижних змаганнях досить високого рівня (наприклад Олімпійських іграх, Чемпіонатах світу та Європи) форма є обов'язковиматрибутом, більше того, вона повинна бути унікальною для кожної команди і легко помітною для вболівальників, що стежать за змаганнями по телебаченню.

Найбільш престижні навчальні заклади, в тому числі ліцеї і гімназії, мають свою власну форму, що підкреслює приналежність учнів до певного початкового або середнього навчального закладу. Шкільна форма і зараз використовується в багатьох школах Великобританії, а також в Японії і в деяких інших країнах. У сучасній Україні (на відміну від СРСР) немає єдиної шкільної форми.

Деякі громадські організації (особливо воєнізовані) вводять уніформу або її елементи для своїх членів. Відома скаутська іпіонерська форма, уніформа добровольчих батальйонів і так далі.

Сарафан

melnykoff — Sun, 17 May 2015 20:19:17 GMT

Сарафан (російське, від тюрк. särapa) — традиційний чоловічий, згодом жіночий одяг народів північних і центральних районів Східної Європи (Росія)

Сарафан — це традиційно довга жіноча сукня, зазвичай без рукавів[1].

Розрізняють такі види сарафанів:

глухий — найдавніший тип сарафану, фактично являв сукню без рукавів, що надягали на натільну сорочку. Найчастіше такий сарафан був прямим і на лямках — саме така форма сарафану є найпопулярнішою.
сарафан зі швом напереду або з застібками — пізніший крій сарафану; якщо замість шва були застібки (переважно ґудзики), то вони робилися по всій поверхні згори донизу. Краї та середина таких сарафанів нерідко прикрашалися позументами. Міг бути з відкідними рукавами (особливо косоклинні сарафани).
сарафан — спідниця з ліфом — найпізніший крій сарафану, користувався популярністю у Південній Росії в період з 2-ї пол. XIX до початку XX століття.

Сарафан є національним жіночим одягом росіян, поморів та більшості фіно-угорських народів Північної Європи, зокрема естонців та народів російського Поволжя: мордва, марійці, удмурти, комі, вепси, іжора, карели і навіть частково кольські (російські) саами.

Щодо походження сарафану існують різні точки зору, так само дискусійним є питання щодо існування сарафану у часи давньої Русі. Прийнаймні з київських фресок руської доби явствує, що такого одягу на українських землях XI — XII, як втім і пізніших століть, не знали.

Вірогідною подається теорія запозичення сарафану як строю разом з кокошником північно-руським населенням, тобто росіянами у найближчих сусідів — фіно-угорських народів. На користь цього промовляє і відсутність сарафанів як форми одягу в жодного з рештислов'янських народів, включно з білорусами та українцями, натомість поширення сарафану в естонців.

В самій Московській державі перші писемні згадки про сарафан, втім як про чоловічу верхню одіж (і виключно назву), датуються XIV століттям.

Особливого поширення сарафан набув у росіян Північно-Західної і Центральної Росії, особливо Поволжя. Сарафан був не лише елементом сільської, а й міської культури, дуже тривалий час, включно з початком XX століття. У деяких районах Центральної і Північної Росії сарафан як сільський одяг побутує і нині.

В Україні сарафан є жіночим одягом виключно росіян-переселенців, через що набув поширення на сході і півдні країни, зокрема росіян-старообрядників, що почали переселятися до Південної Бесарабії (липовани Одещини і прикордоння з Румунією) і східних районів Лівобережжя з кінця XVIII століття.

Міні-спідниця

melnykoff — Sun, 17 May 2015 20:17:34 GMT

Міні-спідниця — коротка спідниця, зазвичай вище колін більш ніж на 15 см. Міні-спідниці набули масового поширення у 1960-х роках.

важається, що сучасна міні-спідниця створена англійським модельєром-дизайнер ом Мері Куант в 1960-х роках. Іноді появу міні-спідниці пов'язують з ім'ям французького модельєра Андре Курреж (André Courrèges). Відомо також, що 1956 року костюмер фільму «Заборонена планета» зробила декілька міні-спідниць для актриси Енн Френсіс. Редактор журналу « Vogue» вважає, що ідея міні-спідниць належить дизайнерові Джону Бейтсу[1].

Мері Куант мала магазин одягу Bazaar в Лондоні. З кінця 1950-х років вона почала експериментувати з укороченими моделями спідниць, результатом чого стала поява міні-спідниці 1965 року. Мода на міні-спідниці стала швидко поширюватися. Надалі популяризатором міні-спідниць у світі високої моди виступив Андре Курреж. Його моделі міні-спідниць були менш обтягуючими та їх носили з білими чобітьми в стилі Go-go, або з гольфами.

Зростанню популярності міні-спідниці сприяла поява англійської моделі Джин Шримптон (Jean Shrimpton) в короткій сукні під час перегонів в Мельбурні 1965 року, що викликало сенсацію. Хоча, за словами самої Шримптон, коротка довжина спідниці пояснювалася тим, що у дизайнера не вистачило матеріалу[2].

З середини 1960-х років з'явилися мікро-спідниці, які заледве прикривають інтимні частини тіла. У 1970-х роках міні-спідниці були потіснені довшими спідницями «максі» і «міді». У 1980-х роках міні почали входити в ділову моду. На теперішній час спідниця стала елементом не тільки ділового, а й романтичного і навіть спортивного стилю. Спідниці активно використовують модниці у повсякденні: носять їх у школу, на вечірки, на роботу.

Весільна сукня

melnykoff — Sun, 17 May 2015 20:16:29 GMT

Весільна сукня — вбрання, яке одягає наречена під час весільної церемонії. Колір, фасон, оздоблення та роль у церемонії весільної сукні сильно варіюється в залежності від релігії та країни, до якої належить наречена.

У Середні віки та епоху Відродження весільна сукня зазвичай була урочистих кольорів: червоного, зеленого, золотого. У Скандинавії був популярним чорний колір[1]. Оскільки наречена на весільній церемонії представляла не лише себе, а в першу чергу свою родину, її вбрання мало віддзеркалювати найкращі риси її роду, його багатство та статус. Весільну сукню шили з найдорожчих тканин найблагородніших кольорів та оздоблювали хутром.

Біла весільна сукня стає досить розповсюдженою в епоху стилю ампір (кінець XVIII — початок XIX століть), але лише одним з багатьох можливих варіантів: блакитних, рожевих, лимонних, кремових. Подією, яка зумовила шалену популярність саме білої весільної сукні спочатку в Англії, а потім у всьому світі, стало вінчання британської королеви Вікторії і принца Альберта, де наречена була вбрана саме у цей колір[2][3].

Фасони ж весільних суконь змінювалися разом з модою. У 1860-1870-х роках вони були з криноліном, у 1890-ті з турнюром, в епоху модерн обтічних форм і здебільшого геометричних форм в епоху ар-деко. Поверненню моди на довгу весільну сукню з криноліном, яка є найпопулярнішою сьогодні, світ завдячує Крістіану Діору і стилю нью-лук.

Українське народне весільне вбрання зазвичай було схожим на звичайний повсякденний костюм, тільки більш яскравий та святковий, з більшою кількістю прикрас, вишивки тощо. Крім того, весільний одяг містив деякі елементи, нехарактерні для звичайного одягу. Важливою частиною весільного вбрання був головний убір — вже не дівочий, а жіночий.

Маленька сукня

melnykoff — Sun, 17 May 2015 20:14:51 GMT

Попри свою назву, маленька чорна сукня може бути будь-якого темного кольору, не обов'язково чорного. Ідея Коко полягала в створенні такого типу недорогого та простого жіночого одягу, який, проте, є достатньо елегантним для використання за різних обставин — як на роботі, так і на вечірці, для того, аби його можна було вдягти під жакет або просто так, або оздобити біжутерією. Окрім того, за задумом Коко, сукня мала жити довго, тому відповідність моді була небажаною — через кілька років вона виглядала б старою і смішною.

Перша чорна сукня від Шанель з'явилася в журналі Vogue в 1926. Сукня дуже проста, з довгими рукавами та сягає коліна. Завдяки свої простоті сукня отримала від журналу назву «Форд від Шанель» (за аналогією з висловами Генрі Форда про необхідність простоти при виробництві автомобілів). В той же час сукня викликала скандал в суспільстві як завдяки замалій довжині, так і кольору, приналежному в цю епоху лише удовицям та домогосподаркам.

Сукня

melnykoff — Sun, 17 May 2015 20:13:42 GMT

Сукня — один з поширених різновидів верхнього одягу, обов'язково з досить довгим подолом, що вкриває тіло і верхню частину ніг. У минулому розрізнялися чоловічі і жіночі сукні, але у міру диференціації чоловічого і жіночого одягу, сукня стала характерною для саме жіночого гардеробу.

Сукня розвинулося з давніх плащів і накидок як результат еволюції крою, удосконалення матеріалів і збільшення різноманітності одягу. До середини 15 століття жіноча сукня знайшла гранично високу лінію талії, гострокутний глибокий виріз, оброблений широкимкоміром, вузькі довгі рукави і асиметрично задрапіровану (тільки з лівого боку) спідницю, яка, розширюючись донизу, ззаду переходила в довгий шлейф.