Виши́ванка, або вишива́нка — теперішня назва традиційної української виши́ваної (ви́шитої) чоловічої та жіночої сорочки, а також її сучасних зразків, які в українській культурі починаючи з 20 століття носяться окремо, разом з європейським костюмом, як святковий, патріотичний та культовий одяг. Вишиванка є єдиним елементом українського строю, що питомо перейшов до міської української культури, і послугував натхненням для багатьох новітніх одежин, як тофутболки, сукні, блузки, краватки, купальники тощо,[1] що оздоблені вишиванковими візерунками, теж набувають деякі з чи й усі три вищезгадані значення.

Багато варіацій дизайну вишиванки було створено у XIX сторіччі. Зазвичай їх виготовляли із саморобного полотна, яке ткалося на верстаті. Місцеві особливості зазвичай знаходили відображення в орнаменті сорочки. Традиційно носиться заправленою в штані.

Історія народної вишивки в Україні іде коренями в глибину століть. Дані археологічних розкопок і свідчення мандрівників і літописців підтверджують, що вишивання як вид мистецтва в Україні існує з незапам'ятних часів. Вишивкою, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків, датованіVI ст., при дослідженнях показали ідентичність не тільки одягові, але і вишивці українського народного костюма XVIII–XIX ст. Арабський мандрівник X ст. у своїх розповідях про русів згадує, що вони носили вишитий одяг. На жаль, пам'ятники української вишивки збереглися тільки за останні кілька століть, але і цього досить, щоб з'ясувати, що елементи символіки орнаментів української вишивки збігаються з орнаментами, що прикрашали посуд давніх жителів території України періоду неоліту, трипільської культури.