Весільна сукня — вбрання, яке одягає наречена під час весільної церемонії. Колір, фасон, оздоблення та роль у церемонії весільної сукні сильно варіюється в залежності від релігії та країни, до якої належить наречена.

У Середні віки та епоху Відродження весільна сукня зазвичай була урочистих кольорів: червоного, зеленого, золотого. У Скандинавії був популярним чорний колір[1]. Оскільки наречена на весільній церемонії представляла не лише себе, а в першу чергу свою родину, її вбрання мало віддзеркалювати найкращі риси її роду, його багатство та статус. Весільну сукню шили з найдорожчих тканин найблагородніших кольорів та оздоблювали хутром.

Біла весільна сукня стає досить розповсюдженою в епоху стилю ампір (кінець XVIII — початок XIX століть), але лише одним з багатьох можливих варіантів: блакитних, рожевих, лимонних, кремових. Подією, яка зумовила шалену популярність саме білої весільної сукні спочатку в Англії, а потім у всьому світі, стало вінчання британської королеви Вікторії і принца Альберта, де наречена була вбрана саме у цей колір[2][3].

Фасони ж весільних суконь змінювалися разом з модою. У 1860-1870-х роках вони були з криноліном, у 1890-ті з турнюром, в епоху модерн обтічних форм і здебільшого геометричних форм в епоху ар-деко. Поверненню моди на довгу весільну сукню з криноліном, яка є найпопулярнішою сьогодні, світ завдячує Крістіану Діору і стилю нью-лук.

Українське народне весільне вбрання зазвичай було схожим на звичайний повсякденний костюм, тільки більш яскравий та святковий, з більшою кількістю прикрас, вишивки тощо. Крім того, весільний одяг містив деякі елементи, нехарактерні для звичайного одягу. Важливою частиною весільного вбрання був головний убір — вже не дівочий, а жіночий.